<?xml version="1.0" encoding="utf-8"?>
<!-- If you are running a bot please visit this policy page outlining rules you must respect. http://www.livejournal.com/bots/ -->
<feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:lj="http://www.livejournal.com">
  <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka</id>
  <title>Зберегти</title>
  <subtitle>мабуть</subtitle>
  <author>
    <name>gnatushka</name>
  </author>
  <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/"/>
  <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom"/>
  <updated>2009-11-13T22:28:35Z</updated>
  <lj:journal userid="15097411" username="gnatushka" type="personal"/>
  <link rel="service.feed" type="application/x.atom+xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom" title="Зберегти"/>
  <link rel="hub" href="http://pubsubhubbub.appspot.com/"/>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:10374</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/10374.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=10374"/>
    <title>День звітності</title>
    <published>2009-11-13T22:27:13Z</published>
    <updated>2009-11-13T22:28:35Z</updated>
    <category term="думки"/>
    <content type="html">У БГ в одному альбомі є пісні День радости і Обещанный день. Що характерно, це різні дні. &lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;div class="ljcut" text="тут довга фігня"&gt;Так от. В людини є така здатність до починань. Виглядає це приблизно так - людина ділить простір на проміжки і починає діяльність з нового проміжку. Особливо мене тішить модель з підпроміжками. Найцікавіші проміжки часові - рік і день (тому, що вони мають значну кількість підпроміжків), проміжки обсягу - робота і звіт (тому що вони мають бути пов'язані, але не є такими, себто виражають одним і тим же шляхом зовсім різні процеси) і змішаний проміжок - до ..., себто проміжок, який нічого не означає. Наприклад, звідси і до обіду, або ж трахнути її один раз, помити посуд і зачекати дві доби. В цьому аспекті мені, звісно більше подобають часові, адже ти завше можеш сказати &amp;quot;завтра починаю нічого не їсти, ходити до зали, робити підтягування і нізащо-нізащо не мастурбувати&amp;quot;, а потім, шляхом заміни слова завтра, на понеділок, перший день місяця і після нового року - з'являється виокремлюваний мною проміжок - рік. З днем ще простіше. Хто був студентом і на завтра мав вивчити матеріал, той добре знає, що матеріал читається перед парою в маршрутці під акомпонент &amp;quot;шарік, я как і ти бил на цєпі...&amp;quot; з якогось голімого соні еріксона. Хоча то поодинокі випадки - я про музику, а не про маршрутки і вранішні дочитки. &lt;br /&gt;Чому виникають проміжки? Людині просто легше мати певну базу для початку. Це колись було написано в якійсь науковій книзі, яку я загубив (до речі, книги мають таку властивість - лишається тільки якесь лайно), - річ у тім, що наприкінці певного періоду людина дає собі звітність, тобто розгрібає всі ті плани, які в неї були зроблені. Тут, власне, от що треба пояснити - людина неаргументовано починає планувати. Починає планувати поїздки за п'ять років, весілля сина, завтрашій обід в їдальні (а як ми знаємо, така фігня ну ніяк не передбачається!), чим заводить в себе світ нездійсненого майбутнього, а отже, і втрачає теперішнє. Я вже не кажу про людей, які, взагалі, живуть майбутнім (йобані кредити!). Я веду до того, що поступово накопичується досить багато планів, а в кінці проміжка треба їх розглядати і видаляти, так само як це рано чи пізно доводиться робити із робочим столом - якщо не розгребеш, то загубишся в ньому. &lt;br /&gt;Навіщо я пояснюю мою теорію проміжків? Щоб сказати про найважливішу в житті річ - звіт. Звіт не як проміжок, хоча інтерес до нього вже був продемонстрований, а звіт - як підбиття підсумків, урізання планів, вибудовування нових планів. Звіт - це твоя можливість мріяти власне. А ще це така проста можливість отримати пиндюлів за цей звітний період і так само маятись наступний. &lt;br /&gt;Навіщо я це все пишу? Просто наближається день звітності. Для жінок це не так важливо. Адже, в них день звітності кожен місяць (так, саме так - згадайте ті чудові мгновини &amp;quot;ура, я не вагітна&amp;quot;, &amp;quot;блін, я не вагітна&amp;quot; і &amp;quot;мені ..., а я ще не маю дітей&amp;quot;)&lt;/div&gt;, &lt;strong&gt;&lt;span style="color:#FFFF00;"&gt;і поки в них з'явиться перший насправді руйнівний звіт - вони вже будуть сприймати цей світ, яким він є - абсолютно безперспективним з точки зору наших мрій. Це, до речі, прекрасний шлях&lt;/span&gt;&lt;/strong&gt;.&lt;a name="cutid2"&gt;&lt;/a&gt;&lt;div class="ljcut" text="це тішить як ніколи"&gt;У чоловіків це гірше, їхня непідготовлена психіка одразу припадає до етанолу, як джерелу добра і справедливості на землі.&lt;br /&gt; Що ще згадується? Непевність завтрашнього дня перетворюється на обумовленість відсутності вибору, хоча і саме походило від байдужості до самопереконань. Все чітко виставлено на мету і здійснюється банальне викреслювання того, що ми називаємо нашими думками з приводу житя. Десь приблизно так, якщо підбити лірично підсумок. Краще, я би з кимось трахався, бухав і курив в цей час, коли пишу. Ну, нічого, колись і я буду це робити, а ти виклдеш щось у жежешечку і мені буде абсолютно похуй. Це тішить як ніколи. &lt;endljcut&gt;&lt;/endljcut&gt;&lt;/div&gt;&lt;br /&gt;Власне, День звітності вже поруч. І мій негативний звіт - себто, кількість викреслених планів зростає. Я росту.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:10033</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/10033.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=10033"/>
    <title>затрахав трахісан</title>
    <published>2009-10-27T13:31:24Z</published>
    <updated>2009-10-27T13:31:24Z</updated>
    <content type="html">хм... не знаю до чого то, але наразі ліки вже називають тільки порадившись із маркетологами...&lt;br /&gt;чого вартий тільки перший шедевр - болить горло? боляче ковтати?&amp;nbsp;- смоктав би краще ТРАХІСАН... &lt;br /&gt;це в мерто і по ящику...&lt;br /&gt;але не знаю,&amp;nbsp;чи хтось помітив інші зразки&lt;br /&gt;Таблетки Холівер від печінки, здається... що безумовно являється трохи видозміненим холіваром, і умкалор - дитячий засіб від горла... Правда незрозуміло чому на рекламі умкалору - Левенятко із &amp;quot;Левеняти і Черепахи&amp;quot;, але то нічого. Діти наразі тупі... &lt;br /&gt;Загалом виходить втішна тенденція... &lt;br /&gt;Виробник ліків бере старі пігулки, додає ще щось, наприклад вітамін С (до речі, якщо так зробити з наркотою, то то і буде хвалені аналоги), наймає декілька маркетологів, і пішло-поїхало...&lt;br /&gt;Як казав Хаус - і ті ліки, лікують ні краще, ні гірше, тому що фактично це ті ж самі ліки... )))&amp;nbsp;&lt;br /&gt;а тепер мої варіанти ліків:&lt;br /&gt;аналопхин - як назва для нових геморойних свічок із відбілючим ефектом (до речі, відбілювання ануса - це нова модна процедура сучасної косметологічної хірургії) - реклама: &amp;quot;біль, незручність, свербіж. Пішло воно все в... Новий препарат Аналопхин, прямо в...&amp;quot;&lt;br /&gt;фекалом - як засіб від запорів чи Раннеприм - як засіб від похмілля - реклама типу: &amp;quot;голова бо-бо? Раннеприйм - вранці кожен день&amp;quot;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Загалом тупо це все якось, ой,&amp;nbsp;як тупо, &lt;br /&gt;вони п&amp;quot;ють і їдять наші сни</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:9858</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/9858.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=9858"/>
    <title>gnatushka @ 2009-09-24T23:48:00</title>
    <published>2009-09-24T20:48:59Z</published>
    <updated>2009-09-24T20:48:59Z</updated>
    <category term="истории"/>
    <content type="html">Но, возможно, все началось с того, что я уронил ключ в унитаз и чувство природной брезгливости не позволило мне тот час же сунуть руку в свою же мочу. Я подумал: &amp;quot;ну его, ключ-то мне пока не нужен&amp;quot;. Потом прошло два дня, а я не выходил из квартиры. Я даже пытался достать ключ с помощью каких-то спиц, валявшихся у меня в шкафу. Тщетность моих попыток была безупречной.&amp;nbsp;&lt;br /&gt;Потом я заказал магнит на очень большую суму, как для того, кто не выходит из дома, и очень промишленный, как для такого предприятия. Мне пришлось звонить соседям, чтобы они пустили курьера к ним на балкон, ибо выйти я тоже не мог. Было весело. Не знаю, из какого дерьма сделан мой ключ, но моя рыбалка в унитазе закончилась ничем.&lt;br /&gt;Потом у меня закончился коньяк, спрятанный на случай приезда лучшего друга из Харькова, потом водка, которая была на случай прихода Того, кто никогда не приходит. Или сначала водка, я не слишком разбираюсь в истории. Зато я начал разбиратся в своих мыслях - стало понятно, что сдаваться и идти наипростейшим способом - ложный путь. Я же стал на путь воина, который не ходил уже в туалет три дня. Правда и запасов оставалось у меня ни чуть не больше, вот только каша и пельмени. Идея гадить в окно была откинута, как контреволюционная и опять-таки не очень воинственно - голой задницей в окно.&amp;nbsp;&lt;br /&gt;Я таки достал правда ключ с помощью кота, но не стану говорить как, мне слегка стыдно.&lt;br /&gt;И когда я таки держал ключ в руке, я вставил его в замочную скважину, открыл дверь, и подумал &amp;quot;а куда мне идти?&amp;quot; и остался дома. Вот.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Зато у меня появилась возможность поворачивать соседскую спутниковую тарелку с помощью промышленного магнита. Так что во всей этой истории есть позитивный конец.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:9653</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/9653.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=9653"/>
    <title>gnatushka @ 2009-09-24T23:46:00</title>
    <published>2009-09-24T20:47:53Z</published>
    <updated>2009-09-24T20:47:53Z</updated>
    <category term="филмы"/>
    <content type="html">подивився я тут фільм подивився &amp;quot;Лучший отец в мире&amp;quot; з Роббі Уільямсом. не знаю, власне, чого, просто скачав випадковий фільм. &lt;br /&gt;Переказувати, звісно, немає сенсу, але висновок в мене цікавий - &lt;br /&gt;то, що людина - лайно, то байдуже, то помилки інтерпретації&lt;br /&gt;а от, якщо ти всіх найобуєш, то тобі смішно, бо виходить, що не ти брешеш, а вони лицемірять. І&amp;nbsp;будь-яка річ, направлена на твоє щастя - просто суперечить твоїй совісті. Добро - каране...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:9347</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/9347.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=9347"/>
    <title>gnatushka @ 2009-08-22T11:24:00</title>
    <published>2009-08-22T08:25:42Z</published>
    <updated>2009-08-22T08:25:42Z</updated>
    <category term="истории"/>
    <content type="html">&amp;quot;Итак, товарищ, мы бы не хотели такого исхода, но Вас определенно придется лечить&amp;quot;, - сказал доктор, или человек в белом плаще. Я не знаю - я просто их не различаю, за что огромное спасибо нашей искренней системе. &lt;p style="margin: 0px;"&gt;И мне тогда показалось, что это &amp;quot;вас&amp;quot; относиться не только им мне, а и ко всем людям в масштабе и страны, а также любому неудачнику, до которого эта страна достанет. Мне тогда показалось, что они попытаются достать всех.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin: 0px;"&gt;Правда, я тогда не знал, что они уже дотянулись до кого надо. И кто надо сказал вялое и промежуточное нет, что, в принципе, не помешало им прекратить все попытки и забиться в истерии самокритики.&lt;/p&gt;&lt;p style="margin: 0px;"&gt;&amp;quot;Да я вам не верю в общем и целом. Какие могут быть компромиссы?&amp;quot; - сказал я тогда им все. &lt;/p&gt; &lt;p style="margin: 0px;"&gt;Неудачно. Формалиновы мои мозги.&lt;/p&gt;&lt;br /&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:8996</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/8996.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=8996"/>
    <title>gnatushka @ 2009-06-21T19:48:00</title>
    <published>2009-06-21T17:00:37Z</published>
    <updated>2009-06-21T17:00:37Z</updated>
    <category term="думки"/>
    <content type="html">... і коли той хлопець,&amp;nbsp;який ступив вполуммя втретє, крикнув - &amp;quot;ви всі гавно&amp;quot;, я зрозумів, що таки гавно. Тому випив сто грам вотке, щоби було (полуммя, гітари, каремати, пісні якісь дебільні і не дуже, сум, ніч, спати, палатки, ранок, маршрутки, ті йобнуті заповнені маршрутки) ... і саме з тим хлопцем ми їхали назад, коли впихнулись в той розпачлиий, розпечений автобус з приємними людьми, то в нас був приємний настрій (ну в мене, то точно, бо ніякого похмілля, ніяких сумнівів і жалю від безцінно втрачених субот), а ще бруд під нігтями. Вони з всю поїздку запевняли мене, що макось краще за лінукс,&amp;nbsp;а я казав, що лінукс забезпечує сексуальне задоволення... ну все було банально, насправді... ота поїздка, отой фейл з палаючими воротами, отой голова сільради, який кричав &amp;quot;де вогнегасник, де вогнегасник, чого у вас так мало води... !!!!&amp;quot; чи щось таке... оті каремати навколо і вранішній гітарист з його приємними думками і кальяном... а в Наді є хлопець... отака-от думка...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:8869</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/8869.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=8869"/>
    <title>gnatushka @ 2009-06-11T11:19:00</title>
    <published>2009-06-11T09:31:37Z</published>
    <updated>2009-06-11T09:31:37Z</updated>
    <category term="хуйня"/>
    <content type="html">Я рідко пишу просто так... &lt;br /&gt;Але мене дещо вразило дуже сильно і хочться поділитись з усіма... &lt;br /&gt;Я прочитав Покальчука... і я щиро вражений... Я ніколи не думав, що може все бути так паршиво з укрсучліт. Це ж повний абзац. я не кажу про стрижень і тепе, не кажу про весь той безсенсовий брєд на сторінки... про еротичні сцени я мовчу (загалом еротика гавно, але Покальчук довів ситуацію до абсурду).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Покальчук - лайно.. .не варто його читати... і я кажу це не тому,&amp;nbsp;що прочитав оповідання і воно мені не сподобалось, а тому що його стиль, взагалі, незграбний... от така думка</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:8495</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/8495.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=8495"/>
    <title>gnatushka @ 2009-06-10T19:23:00</title>
    <published>2009-06-10T16:24:33Z</published>
    <updated>2009-06-10T16:24:33Z</updated>
    <category term="смертельно хворі"/>
    <content type="html">Загалом, мені не треба вживати смажену картоплю. Не варто, чесно кажучи, і я це знаю... Але це єдине, що є, і я тринадцять хвилини тому запропонував їй швидко приготувати саме ту грьобану картоплю. Разом з тими цікавими сумішами, що в супермаркетах на вагу, з творогом, чорницями, соком без цукру. &lt;br /&gt;І я кажу їй: &amp;quot;Я замерз, не мудрено в кране - 20 градусов прямо подряд&amp;quot;.&lt;br /&gt;Вона робить приймач гучніше і там &amp;quot;Ты нравишся мне... Как теплый ветер в лицооо...&amp;quot; &lt;br /&gt;Щось мені здається, що налаштування радіопередавача у власній ванні загрожує мені кримінальною відповідальністю і розрядом струму, якщо я раптом задумаю довести себе до належного стану хоча б за ГОСТом нумер 1213-74. Але то пусте.&lt;br /&gt;Я шинкую цибулю, потім кріп, потім мну виделкою яйця...&lt;br /&gt;Власне, тут я маю дещо пояснити - яйця я мну курячі, а не власні. Чому я їх мну, а не ріжу шматочками? Тому що можу, адже огірки, ковбаса, овочі не мнуться ну ніяк...&lt;br /&gt;Це масове виробництво звитяжної інформації в моїй голові під час пошуку в ній сенсу, ну хоч мізерного такого сенсику, сповненого картавості і інших дефектів, які так приязно вирізняють буденність. Тому і привабливо, тому і купують книги всяких виродків і кволих. Ну це, за умови, що вміння висловлювати свою думку на папері - кволість, хоча як на мене, то для будь-кого, окрім врачів, то безпорадність часу, жахлива драма життя на фоні співрозмірності спокою. Я хочу сказати, що нормальна людина, ніколи не буде записувати свої думки замість справжнього життя. Я б залюбки зараз займався сексом, а не писав це... І тим паче не нарізав би цибулю чи кріп, не мняв би яйця, не порізався б ножем, як маленька зла дівчинка.&lt;br /&gt;Вона кинулась мені допомагати, бо я дійсно відгамселив собі добрячий шмат шкіри, який здавалось стримував мою кров від втечі у нормальний стан, а не циркулювання нікчемностями. І от, коли моя кров попала на її маленьку ранку від... не казатиму від чого, бо ХЗ. Так от, коли моя кров та до її рани, вона відсахнулась. &lt;br /&gt;Я кажу: &amp;quot;Чого ти мала? Це навряд чи передасться так&amp;quot;.&lt;br /&gt;Вона підіймає на мене очі...&lt;br /&gt;Чого я всіх своїх знайомих називаю Вона? Тому що більшість із них Олі... &lt;br /&gt;Потім відвертається, підходить до мого стільця, що продавався у комплекті зі столом та ще трьома стільцями, опирається на спинку і думає про щось. &lt;br /&gt;Коли вона знову до мене обличчям - паніка на її обличчі, істерія в її сердці. &lt;br /&gt;Я повторюю те, що вже казав, ніби в мене нема кращих слів, наприклад, трахеоскопія чи бронхоспазм.&lt;br /&gt;Вона кидається на мене, б&amp;quot;є мене в груди і кричить: &amp;quot;Не розумієш, га? Ти здохнеш через місяць. Тебе, бісова мати, не буде. Ти, гаспида син, покинеш цей сраний світ на мене одну&amp;quot;. &lt;br /&gt;Такий набір жестів свідчать про бажане втішання, але я не знаходжу нічого кращого ніж сказати: &amp;quot;Три місяці, якщо чесно&amp;quot;.&lt;br /&gt;Ну не ідіот...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:8249</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/8249.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=8249"/>
    <title>gnatushka @ 2009-02-06T02:34:00</title>
    <published>2009-02-06T00:34:44Z</published>
    <updated>2009-06-10T16:25:09Z</updated>
    <category term="смертельно хворі"/>
    <content type="html">Общепитовский Бог в твоем сердце. Убийца яиц в твоей голове смешивает муку, молоко и невинные эмбрионны неудавшихся куриц, режет тонкими кусками мясо, чтобы сделать для тебя бризоль. Ты должен покушать, чтобы быть сильным и выпить чай, насыщенный глюкозой, для твоего мозга, чтобы повысить... &lt;br /&gt;Ты сидишь на неудобном стуле, в неудобном помещении за неудобным, липким на первый взгляд, столом и терпишь это все лишь потому, что это не очень удобная жизнь. Глупый набор случайностей ни в коем случае не может быть жизнью. Вот приблизительно так ты себя успокаиваешь. Хотя зачем? Ведь ты ничего не боишься, кроме нервной анорексии после чая в этой столовке... &lt;br /&gt;Собственно, тебе не надо есть, а главное не нужно пить этот гадкий чай из пластиковых стаканчиков с сахаром, если ты окончательно решил умереть от рака легких. Хотя выбор между тремя месяцами терапии и быстрой безболезненной смертью - то что заставляет тебя сомневаться. Впервые в жизни ты поставил перед собой вопрос конечности в таком свете. До этого было завещание, депозит, документы сложенные в один ящик стола. А потом он говорит метастазы, он говорит запущенный бронхит. Он говорит облучение и три месяца. А еще он сказал &amp;quot;мне жаль&amp;quot;.&amp;nbsp; Тихо так сказал, как будто это он помешал мне вылечить бронхит или проходить вовремя флюрографию. И после всего этого вопрос моей кончины стал более явно. Типа, здраствуй, мама, я умру, извини, что не успел покрасить забор, вот ключи от моей квартиры. А еще, Александр Матвеевич, ознакомтесь с этими делами, срочно. А также:&lt;br /&gt;Привет&lt;br /&gt;****** *** ****&lt;br /&gt;Заниматься с тобой сексом - невыносимая мука для моей души. Я умираю от рака. Больше приезжать нельзя.&lt;br /&gt;******&lt;br /&gt;Нет, я серьезно. Пока. Я тебя никогда не любил. &lt;br /&gt;Все. Жалко кота у меня нет. Но ничего, револьвер мне в глотку и пафос. Я помню последние слова ******* - не жизнь, а хорошая жизнь - высшая ценность. &lt;br /&gt;Я бы хотел посмотреть на того доктора, который сможет вылечить меня от пули в мозгу.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:7978</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/7978.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=7978"/>
    <title>gnatushka @ 2009-01-17T15:56:00</title>
    <published>2009-01-17T13:59:02Z</published>
    <updated>2009-01-17T13:59:02Z</updated>
    <content type="html"> &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/p&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;div class="ljcut" text="маленькі роздуми про тарганів..."&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Вчера я сказал, что эти муравьи достали.&lt;/p&gt; &lt;br /&gt;И теперь сижу на собрании временного Военного комитета по искоренению вредоносных синантропов ((в)ВеКа ИВС). Меня, если честно, слегка беспокоит, то что я присутствую здесь в качестве главнокомандующего, ведь я просто сижу, слушая, как один таракан предлагает план полномасштабной войны, а другой утверждает, что нужно также предусмотреть возможной партизанской борьбы, третий же предлагает использовать технику более активно, чтобы минимизировать потери в среди личного состава. Дискуссия затихает и все они дружно уставились на меня. Бля... Нету у них никаких глаз, атрофировались как у всех тараканов. Но... Я не принимаю никаких решений и не хочу. Поэтому я киваю, как марионеточный король, и слово берет Потап Иванович, один из умнейших тараканов, которых я видел за свою жизнь.&lt;/p&gt; &lt;ul&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Я считаю нашим долгом 	использовать сильные и слабые стороны 	противника. Среди сильных я должен 	признать идеальную социальную структуру, 	которую мы, к сожалению потеряли, 	во-вторых, ограниченную и скрытую, то 	есть предположительно небольшую, 	площадь дислокации базы противника 	при том, что война будет проходить на 	нашей территории. Среди слабых - 	абсолютное неиспользования техники, 	а значит исектицидонеустойчивость и 	отсутствие быстрой связи, а также 	отсутствие &lt;span lang="ru-RU"&gt;иных&lt;/span&gt; 	потребностей, кроме физиологического 	выживания, как индивида, так и семьи. 	Следственно, я предлагаю создать 	комиссию, которая сформирует разведкоманды 	для поиска нахождения этих вредителей 	и их базы, чтобы одним ударом уничтожить 	матку противника, тем самым не допустив 	дальнейшего развития боевых действий 	со стороны противника.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;/ul&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Я дальше не слушаю. Мне все равно. Я не собираюсь им мешать, потому как они имеют право на войну. Муравьи захватили ихнею территорию, нагло воруют и портят запасы. Все это уже предрешено и глупо. Но... Они, к сожалению, имеют на это право&lt;/p&gt; &lt;ul&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Мой Господин, - говорит 	Потап Евгеньевич, - разрешите начать 	немедленно...&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;/ul&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Я устало закрываю глаза, чтобы услышать как они расползаются. Черт бы побрал эту чувствительность.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;С утра жизнь началась еще веселей. Сначала я чуть не раздавил кордон, который должен был предохранить население от попадания в зону боевых действий, потом чуть было не разрушил штаб тринадцатой разведгруппы, которая дислоцировалась в ванной. Что поделаешь, тараканы не самые большие членистоногие.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Потом явился Потап, в боевой раскраске, подтянутый, необычайно серьезный.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;(Однажды Мразь спросил меня, как я различаю эмоции у тараканов. Также как и у людей, эмпирически)&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Три желтые полоски на его спине ничего мне не говорили, но скорее всего это обозначение высшего командного состава. Самое поразительное в этой ситуации - я никогда не думал, что у меня больше десяти тараканов. Сегодня же я чуть не раздавил около двадцати разных особей, состоящих в разных чинах и званиях.&lt;/p&gt; &lt;ul&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Почему у тебя три 	полоски? - спросил я у Потапа.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Я координатор всего 	фронта, - безразлично ответил он шевеля 	усиками.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Нет, я не о том. У вас 	же социальная равность подобных 	индивидов, схожесть функций каждого.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Ну, война делает 	жизнь интересней, - и прежде, чем я смог 	ответить. - Даже, если меняет  генетическую 	предрасположенность.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Ага, - говорю я, 	размышляя над этим ответом.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;/ul&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;В принципе, мне больше ничего не интересно, поэтому я, такой же задумчивый как и был, разворачиваюсь и ухожу.&lt;/p&gt; &lt;ul&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Я чего, в принципе, 	приходил, - кричит мне Потап вдогонку, 	- тебе придется купить новый холодильник... 	э... и плиту. - И тихонько добавляет, - или 	спиздить.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;/ul&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Пошел тринадцатый день войны.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Вылазки противника, по данным разведгрупп, прекратились, после того, как я на десятый день все-таки умудрился попасть на кухню и вынести мусор.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Фактически сегодня третий день напряженного перемирия. Опять-таки разведгруппы напряженно занимаются поисками, но безрезультатно. Установленные данные говорят только о перемещениях врага, базу обнаружить не удалось. (в)ВеКа ИВС считает, что база расположена в месте недоступным не только мне, но и тараканам, в связи с маленькими габаритами врага.&lt;/p&gt; &lt;ul&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Это какая-то хуйня, 	- возмущаюсь я после трехчасового 	обсуждения.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;/ul&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;После этих слов люди обычно должны вносить рацпредложения или уходить. Я так и сделал, со словами &amp;quot;а не послать ли это все...&amp;quot; ушел.&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/p&gt; &lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;На двадцатый день я объявил о снятии военного положения с моей кухни и приказал убрать все последствия войны. Мой приказ был исполнен.&lt;/p&gt; &lt;ul&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Как долго вы бы вели 	войну, не вынеси я мусор, - спросил я у 	Потапа после уборки и назначения его 	ответственным по выносу мусора.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Мы можем это делать 	вечно, - без тени насмешки сообщил мне 	Потап.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Когда же вы поймете, 	что легче причину войны устранить, 	нежели войну выиграть, - вздохнул я.&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;li&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;Ну что же. Мы, тараканы, 	таковы...&lt;/p&gt;&lt;/li&gt;&lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;br /&gt;&lt;p style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/p&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:7924</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/7924.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=7924"/>
    <title>еще одна из моих поучительных историй</title>
    <published>2009-01-14T19:59:18Z</published>
    <updated>2009-01-14T20:02:44Z</updated>
    <category term="истории"/>
    <content type="html"> &lt;p lang="ru-RU" align="left" style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/p&gt;&lt;p lang="ru-RU" align="left" style="margin-bottom: 0cm;"&gt;&lt;span style="font-size: medium;"&gt;Герт и Флорис Лауритсен не хотели жить. Очень-очень. Так сильно как иногда хочешь в туалет после футбольного матча с участием твоей любимой команды.&amp;nbsp;&lt;br /&gt;Может они не хотели жить еще сильнее. Если задуматься над причинами такого поведения, то можно прийти к выводу, что все беды в этой жизни из-за любви. Так как эту историю мне рассказал Мишель, то я не знаю, какие проблемы у них были с любовью. Может не было, где совокупиться, а может они не могли быть вместе.&lt;br /&gt;Какая, в принципе, разница. Главное они решили покончить с собой. В полицейских протоколах часто пишут двойное или групповое самоубийство о таких случаях.&lt;br /&gt;Мне кажется, что людям просто нравится умирать не одному. Бог ведь говорит людям, что они будут разлучены после смерти, а сказки - нет. Жили счастливо и умерли в один день. Ах, как романтично. И очень подло.&lt;br /&gt;Но не важно. Они уже решили. Они уже решили все за нас.&lt;br /&gt;Ведь избрали они очень веселый способ суицида. Отравление СО - не самый лучший способ самоубийства, но для идиота, который решил убить не только себя, нет разницы, как, вероятно, у него и мозгов.&lt;br /&gt;&lt;span&gt;&lt;span lang="ru-RU"&gt;СО - тяжелее воздуха. Пол деревянный. &lt;/span&gt;При концентрации выше 1,2% сознание теряется после 2-3 вдохов, человек умирает менее чем через 3 минуты.&lt;/span&gt;&lt;br /&gt;Потеря сознания, расширение зрачков, цианоз...&lt;br /&gt;Они решили за соседей, кто должен умереть той ночью, 10 июля 2006 года.&lt;br /&gt;&lt;span&gt;Шесть трупов. Я же говорил, что это не самый лучший день.&lt;/span&gt;&lt;/span&gt;&lt;/p&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:7665</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/7665.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=7665"/>
    <title>Судебная практика - веселая штука...</title>
    <published>2009-01-06T09:34:47Z</published>
    <updated>2009-01-06T09:34:47Z</updated>
    <category term="истории"/>
    <content type="html">Однажды, Василий пришел домой слегка пьян. И хотя он был довольно успешным человеком, его жена начала на него орать. Возникла ссора. &lt;br /&gt;Между прочим &amp;mdash; она была зла, потому как он забыл четвертую годовщину свадьбы. &lt;br /&gt;Так вот, возникла ссора, и по логике вещей, кто-то должен был схватить нож и совершить состав преступления, предусмотренного частью первой статьи 115 Уголовного кодекса Украины. Это было бы замечательное решение всех проблем.  Но жизнь &amp;mdash; не самая простая шутка (как вариант, штука). Они разошлись по комнатам, Василий лег спать в гостинной на диване.&lt;br /&gt;Где-то через два часа жена одумалась и решила извиниться. Так как они оба были молодыми людьми, то она не придумала ничего более разумного, чем пойти к нему полураздетая, босыми ногами по холодной плитке, с явным намерением совершить половой акт. Я бы даже сказал несколько разных намерений на несколько половых актов. &lt;br /&gt;Что ей и удалось, так как Василий был лишь слегка пьян и его гормональная система не была повреждена ИМАО (это спрятанная социальная реклама против употребления наркотических средств, психотропных веществ и их прекурсоров). У них был очень даже восхитительный вечер, кроме того момента, когда в конце, усталые и отрешенные, они свалились на холодный  пол из плитки фирмы Presto (это уже открытая реклама). &lt;br /&gt;Повздорили они уже чуть позже, когда Василий принял душ и захотел занять свое заслуженное место на супружеской постели. Его жена же сказала, что он мокрый, поэтому или пускай вытрется, или же спит на диване. Он распсиховался и пошел спать на диван. &lt;br /&gt;Все благополучно уснули. &lt;br /&gt;Утром жена Василия не смогла точно вспомнить, почему ее суженый не греет ее своим телом, а тем более не целует ее утром, как всегда. Она пошла в гостинную, увидела мужа, мирно спящего на диване и, желая разбудить, пнула диван. &amp;nbsp;&lt;br /&gt;В итоге поскользнулась на плитке и сильно ушибла голову, в то время, когда диван от пинка закрылся, перекрыв спящему Василию доступ воздуха. &lt;br /&gt;Вот такая история.&lt;br /&gt;Вывод &amp;mdash; жизнь не только алогичная, но еще и очень забавная вещь. &lt;br /&gt;&amp;nbsp;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:7270</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/7270.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=7270"/>
    <title>gnatushka @ 2009-01-04T12:30:00</title>
    <published>2009-01-04T10:58:01Z</published>
    <updated>2009-01-04T10:58:01Z</updated>
    <content type="html">я забыл как это называется, но в Японии появилось такое явление, когда люди отдают себя одиночеству... весь день они лежат перед телевизором или компютером, работают тоже онлайн. Собственно, они не выходят на улицу, потому как не имеют такой потребности...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;к чему бы я это писал.. а к тому, что одинокие люди нуждаются в одиночестве, а не наоборот. И они такие - потому что не любят по-настоящему ничего другого, кроме одиночества.&amp;nbsp; А отсуствие друзей - как бонус. Без настоящих друзей у тебя не будет людей, которые отнимут твое одинчество...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:6924</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/6924.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=6924"/>
    <title>gnatushka @ 2008-12-27T01:03:00</title>
    <published>2008-12-26T23:05:50Z</published>
    <updated>2008-12-26T23:05:50Z</updated>
    <category term="думки"/>
    <content type="html">Эти пять часов одиночества с крысами, мышеловками и сыром. Я напеваю:&lt;div style="text-align: center"&gt;Мы с тобой вдвоем актеры,&lt;br /&gt;Только очень разных цирков&lt;br /&gt;Ты того что на Победы&lt;br /&gt;Я того, что ближе к жизни.&lt;br /&gt;В нас одни и те же роли&lt;br /&gt;В нас бензин и много скуки&lt;br /&gt;Главное, что все в карманах&lt;br /&gt;Золотые наши руки,&lt;br /&gt;И когда следак нагрянет, &lt;br /&gt;Вежливый и сердобольный&lt;br /&gt;Роль окажеться прекрасной,&lt;br /&gt;Актер останется довольный;&lt;/div&gt;пока ловлю крыс, так как они зловещие и угрюмые. Зачем я ловлю их зубами, рву на части и мажу стены их кровью - вообще загадка... Всего лишь очередные пять часов одиночества с крысами. &lt;br /&gt;Здесь достаточно темно, чтобы я видел, и я недостаточно устал, чтобы сохранять спокойствие и бодрость духа в холодной комнате, кишащей серыми кусочками злоебучей вечности. Это все, как сеанс лечения бешенства матки раскручиванием на центрифуге, при чем у мужчины. &lt;br /&gt;И тут до меня доходит, что я - огромный манчкин, сидящий на задних лапах в окруженной постылым холодом обреченой комнате. Я смотрю на свои лапы, какого хрена у меня такие маленькие лапы? Тем временем, крысы, думая, что я зачарован красотой своих прекрасных конечностей и не замечу их гнусной попытки украсть вонючий сыр из грязного от хождения случайностей пола, вышли. &lt;br /&gt;Я вижу как цыпленка бьет курица в своих глазах, но природа берет свое и кровь еще несколких крыс размазана теперь по стене. Для меня уже вырисовывается почти вся идея этого шедевра, но я не знаю, что будет дальше, ведь я только глупый манчкин с перебитой задней конечностью. Но у меня есть только пять часов одиночества, и я не могу отвлекаться на мелочи, ведь для шедефра - это так мало. &lt;br /&gt;&amp;nbsp;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:6089</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/6089.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=6089"/>
    <title>Старик Ейхман</title>
    <published>2008-11-15T10:00:43Z</published>
    <updated>2008-11-15T10:00:43Z</updated>
    <category term="думки"/>
    <content type="html">Старик Ейхман сьест восемь горошин, броколли, лист салата и лист капусты. А сейчас он, положив руки на колени, смотрит в стенку. И я не знаю о чем он думает. &lt;br /&gt;Старик Ейхман ужастно постарел со времени своего тайного похищения и процесс явно не пошел ему на пользу. Твидовый пиджак и запавшие глаза, которые говорят - я прав, при чем пиджак говорит это более явно. Безропотно надетый пиджак, вместо робы заключенного и еще восемь горошин, лист салата и капусты, да броколли до смерти. Все это надо сьесть и быть готовым.&lt;br /&gt;Но сейчас руки лежат на коленях и совсем не хочется заканчиваться. Ведь старик Ейхман довольно молод, вся его жизнь могла бы быть впереди. А только листик капусты и листик салата, броколли и восемь горошин. &lt;br /&gt;Он садится за стол, на котором стоит еда, ах уж эти евреи, которые любят своих заключенных, подают прекрасную пищу. &lt;br /&gt;Какая бы вкусная еда не была, но старик сьест не все. Вы уже знаете, что он сьест, а он уже знает, что ему прочтут еще раз. &lt;br /&gt;Формальная процедура - хотите пастора. Нет. И мешка не надо.&lt;br /&gt;И без мешка он встает на эшафот, после того, как восемь горошин, листик салата и листик капусты вместе с броколли попали внутрь него. Ему зачитуют приговор, он кричит &amp;quot;Да, здравствует Германия, да здравствует Австрия, да здравствует Аргентина&amp;quot;, когда палач нажимает кнопку, отпускает рычаг... или же совершает иное действие.&lt;br /&gt;Старик Ейхман умер...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:gnatushka:5107</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://gnatushka.livejournal.com/5107.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://gnatushka.livejournal.com/data/atom/?itemid=5107"/>
    <title>gnatushka @ 2008-10-30T17:40:00</title>
    <published>2008-10-30T15:40:40Z</published>
    <updated>2008-11-01T11:30:26Z</updated>
    <category term="вірш"/>
    <content type="html">я не знаю, що постити в жж... &lt;br /&gt;але так хотілось написати... &lt;br /&gt;ймовірно, що жж має  бути основою для спілкування... але я не так комунікую...&lt;br /&gt;&lt;div style="text-align: center;"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;В этом городе я родился и вырос.&lt;div style="text-align: center;"&gt;Здеся я трудился и жил&lt;br /&gt;Но не он виноват, что на вырост&lt;br /&gt;душу из соплей я пошил...&lt;br /&gt;не он виноват, что я - доктор,&lt;br /&gt;что себя мне не лечить&lt;br /&gt;падать с двенадцати метров&lt;br /&gt;никто еще не смог научить&lt;br /&gt;себя не разбить от падений&lt;br /&gt;а если разбился, то склей&lt;br /&gt;учись укпрекать совпадений&lt;br /&gt;и души твори из соплей&lt;br /&gt;кради свое постылое время&lt;br /&gt;рисуй в лифтах своих хуй&lt;br /&gt;кричат убого соседи,&lt;br /&gt;а ты просто рисуй&lt;br /&gt;начни свое дело сначала&lt;br /&gt;и покажется свет в окне&lt;br /&gt;если б она не кончала&lt;br /&gt;ты б не ходил на земле...&lt;/div&gt;&lt;div style="text-align: center;"&gt;&amp;nbsp;&lt;/div&gt;&lt;/div&gt;</content>
  </entry>
</feed>
